700-річчю від дня смерті Данте Аліґ’єрі присвячується
“Мій прекрасний Сан Джованні”
Автор, о. Володимир Волошин
12 жовтня 2021 року
Цього року Італія святкує 700-річчя від дня смерті Данте Аліґ’єрі. Різноманітні урочистості відбуваються на національному рівні, зокрема у родинному місті поета – Флоренції. На особливу увагу у серці міста заслуговують дві будівлі – Катедральний собор (13 ст.) та Баптистерій (11 ст.), які тісно пов’язані з життям Данте.
Баптистерій Сан Джованні
Не зберіглося багато точних дат життя Данте Аліг’єрі, навіть не маємо точної дати дня його народження, яке, правдоподібно сталося між 14 травням та 13 червнем 1265 р. Проте більш певною є дата його хрещення, яке відбулося 26 березня 1266 р. В ті часи, коли жив Данте, у Флоренції хрещення всіх дітей, народжених в минулому (попередньому) році, відзначали публічною церемонією у дуже специфічний день, - у Велику суботу страсного тижня. Тому, те саме сталося і з маленьким Данте. Церемонія передбачала, що дітей, в оточенні святочної процесії знатних мешканців міста, супроводжували до купелі хрещення, що знаходилася у баптистерій Сан Джованні. У 1576 році, з нагоди хрещення старшого сина герцога Франческо I Медичі, скульптор Буонталенті спорудив нову купель для хрещення, зруйнувавши попередню, давню середньовічну споруду. Баптистерій – єдиний флорентійський храм, який зберігся до наших днів, у своєму первісному вигляді з часів, коли жив Данте Аліг’єрі.
“Мій прекрасний Сан Джованні” (Данте. Пекло, XIX 17). Цим милим ім’ям, Данте, перебуваючи на вигнанні, з ностальгією згадує у своїй Божественній комедії про баптистерій Флоренції, до якого мріє ще колись повернутися, щоб отримати від флорентійців лавровий вінок нагороди (Данте. Рай, XXV 1-9).
Баптистерій, шедевр романської епохи, з зовні прикрашений плитами з біло-зеленого мармуру, геометричної форми, має, серед знаменитих трьох бронзових дверей, роботи Андреа Пізано та Лоренцо Ґіберті, - золоті «Двері Раю», як їх колись називав Мікеланджело. Баптистерій є посвячений покровителю Флоренції – св. Івану Хрестителю. Стеля баптистерію, прикрашена мозаїками 13 ст., роботи венеціанських та флорентійських майстрів, із зображеннями раю, пекла і страшного суду які, безумовно, були джерелом натхнення для низки видінь, описаних Данте у «Божественній комедії».
Мало-хто у Флоренції знає, що вже понад 56 років у Баптистерію Сан Джованні зберігається особливий срібний вінок з золотим хрестом, дар Святого Папи Павла VI місту і Церкві Флоренції, як багаторічна данина поваги поету Данте Аліг’єрі.
Що стало причиною для цього подарунку Папи? 23 квітня 1965 року, Папа Павло VI написав Флорентійському кардиналу Ерменегільдо Флорітові спеціального листа, у якому заохочував усіх флорентійців ретельно зберігати пам’ять і повчання Данте. Відтак, 14 листопада 1965 року, підчас молитви Ангел Господній у Римі, Папи Павло VI повідомив про подію, яка у цей день відбувалася у Флоренції:
«Сьогодні багато єпископів, учасників Другого Ватиканського Собору, можливо, п’ятсот, поїхали до Флоренції для участі у важливому релігійному святкуванні, з нагоди 700-річчя від дня народження Данте. Групу єпископів очолює наш кардинал Амлето Чіконьяні, Держсекретар Ватикану, і ми доручили йому встановити золотий хрест у Баптистерію, у "його прекрасному Сан Джованні", як це місце називав Данте, де він був хрещений та став християнином. В такий спосіб ми хочемо побожно вшанувати християнський характер та католицьку віру великого Поета; а також хочемо заохотити ввесь літературний світ віднайти в духовних цінностях, особливо в нашій релігії, яка є справжнім виразом правдивого життя, найкращу живоносну артерією сили і натхнення для мистецтва думки, слова, поезії та культури».
4 червня 2021 року, з нагоди святкування 700-річчя від дня смерті Данте Аліґ’єрі, Папа Франциск прийняв у Ватикані делегацію представників Церкви і міста Флоренція. Делегація склала Святішому Отцеві різні дари, зокрема привезла на благословення той самий срібний вінок і золотий хрест, які у 1965 року Святий Папа Павло VI подарував для Флоренції на знак пошани Данте. Після реставрації цей цінний дар буде наново урочисто встановлено у Баптистерію, над мармуровою меморіальною плитою з написом латиною:
«Цей символ Хреста і вінок, що бачите, Папа Павло VI та Флорентійська Церква встановили для Данте Аліґ’єрі, з нагоди 700-річчя від дня його народження, тут, при джерелі його хрещення. Флоренція та її Архієпископ Ерменегільдо кардинал Флоріт, у присутності майже шістсот Отців другого Вселенського Ватиканського собору, лавром безсмертної поезії, як це було у бажанні Данте, хотіли його увінчати. 14 листопада 1965 року Божого».
Катедральний собор Санта Марія дель Фйоре
Перед Баптистерієм знаходиться собор Санта Марія дель Фйоре, будівництво якого розпочалося 8 вересня 1296 року і завершилося через 140 років. За часів Данте він мав зовсім інший вигляд, адже ще не було купола Брунеллескі, дзвіниці Джотто та навіть фасаду, який був добудований щойно наприкінці ХІХ ст. Сьогоднішній собор збудований на місці значно меншої будівлі, яка називалася собором Санта Репарата.
Хоч Данте не зміг побачити завершення будівництва собору, однак мав можливість бачити величезні будівельні майданчики і ними захоплюватися.
На стіні правої нави собору, можна побачити велику картину з зображенням Данте та алегоріями Божественної комедії, роботи Доменіко ді Мікеліно, приятеля архітектора Філіппо Брунелескі та учня Беато Анжеліко. Цю картину художник намалював у 1465 році для Катедрального собору та з нагоди 200-річчя від дня народження Данте.
Доменіко ді Мікеліно зображує Данте у повний зріст, з похмурим обличчям вигнанця і задуманим поглядом на своє місто, у пурпуровій мантії та з лавровим вінком на голові, символом величі поета. Данте стоїть з відкритою книгою у лівій руці та запрошу глядача прочитати на її сторінках вступ до Божественної комедії (Пекло. Пісня І, 1-6), найвідоміші у світі вірші:
«Здолавши півпуті життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту шляху прямого. О, як повім про ті місця пропащі, бо дебр така постала непроглядна, що й згадку страх не полише нізащо!»
З верхньої частини книги виходить світло, яке своїми золотими променями освітлює Флоренцію, що для Данте є Раєм, містом Нового Єрусалиму.
Пекло
«Радій, Флоренціє, преславний краю, крилом ти б’єш понад землею й морем, і в пеклі ймення скрізь твоє лунає!» (Пекло. Пісня XXVI 1-3).
Правою рукою Данте вказує на великі ворота пекла, над якими є напис: «Надії збавтесь, як сюди ступити» (Пекло. Пісня ІІІ, 9).
Грішники, які у розпачі слідують за білим прапором, що його несе крилатий диявол – це натовп лінивців, які нескінченно бігають по вестибюлю пекла, не зумівши вибрати ні добро, ні зло.
На самому дні пекла видніється палаюча демонічна фігура, можливо, Люцифер. У групі грішників, яких підштовхують до глибин пекла крилаті дияволи зі смолоскипами та, яких кусають бджоли, можна побачити старшого чоловіка з сивою бородою. Це Папа Боніфатій VIII, якого Данте звинувачував у симонії та моральному зіпсутті Церкви.
Чистилище
«Флоренціє моя, всі ті бешкети тебе обходять, звісно стороною, бо люд твій завше був не без кебети (розуму). (Чиcтилище. Пісня VI 127-129).
Чистилище художник зобразив у вигляді великої гори, розділеної на сім рівнів. Перед золотими дверима, схожими на двері пекла, сидить ангел з мечем. Лише пройшовши три етапи – жаль (білий мармур), сповідь (темний камінь) та покута (червоний порфір), які ведуть до відпущення гріхів, каянники отримують дозвіл від ангела ввійти в Чистилище. Кожен із семи головних гріхів представлений відповідним покаянням: гордість; заздрість; гнів; лінивство; захланність; неуміркованість; нечистота (грішники охоплені вогненним полум’ям).
На вершку пірамідної форми гори зображено земний Рай, Адама і Єву в Едемському саду. У Божественній комедії Данте на цьому місці змальовує Беатріче, яка разом з ним дивиться у Небо (Рай). Беатріче допомагає Данте уявити це сходження до Раю, описуючи таким чином:
«У світло зійшли з тілесної ми височіні: лиш розуму підвладне; в ньому житла любові, що правдиву втіху родить; і солодко, де втіха ся розквітла. До тебе райське воїнство приходить, і перше, й друге, й перше – в тій поставі, немов у мить, як Суд з могил підводить». (Рай. Пісня XXX, 38-45).
Рай
Верхню частину картини займає зображення Раю з семи концентричними смугами синього кольору, які змінюються від світлого до темнішого. Кожна смуга символізує духовний шлях піднесення Данте до Божественності. На першій смузі, над Адамом і Євою, зображений Місяць; на другій – Меркурій; на третій – Венера; на четвертій – Сонце; на п’ятій – Марс; на шостій – Юпітер (не видно); на сьомій – Сатурн. Кожне зображення планети, за винятком Сонця та Місяця, позначене власним астрологічним символом.
У лівому верхньому кутку картини Доменіко намалював поле зірок, яке представляє Небо з нерухомими зірками, останню зупинку Данте перед його сходженням до Емпірею, тобто Раю.
Місто
«Флоренція, у давній мур повита, що досі значить терції та нони, навикла мирно і смиренно жити». (Рай. Пісня XV 97-99).
Праворуч Данте зображена Флоренція XV ст. з мурами міста 1172 р, які мають маленьку вузьку, не пропорційну до постаті поета, браму. Серед будівель видно декілька веж: Палацу Барджелло, церкви Флорентійської Бадії, Палацу Веккьо, дзвіницї Джотто. Посеред веж височіє собор Санта Марія дель Фйоре. Цікаво, що на соборі вже є купол з хрестом та бронзовою кулею, які на той час ще не були встановлені. Проте Доменіко ді Мікеліно бачив їх у моделі, розробленій Брунелескі в 1419 році.
Внизу картини є написаний епіграф, роботи Бартоломео Скала, гуманіста та канцлера Флорентійської Республіки. В епіграфі написано: «Тут зображено Данте, поета, який оспівав Небо, Чистилище і Рай та своєю душею пройшов усю вселенну. За мудрість і милосердя, його Флоренція визнає його, як батька. Жорстока смерть жодним чином не могла завдати шкоди такому великому поетові, який досі живе у чеснотах, у поезії та у цьому зображенні».
Життя Аліг'єрі, батька італійської мови та літератури, позначене «болісною меланхолією» паломника та вигнанця, що завжди перебуває в дорозі, не лише зовні, бо змушений покинути рідне місто, але й внутрішньо, у пошуках мети. Саме ця перспектива, як пояснює Папа Франциск у Апостольському листі Candor lucis aeternae (Сяйво вічного життя), допомагає побачити дві основні осі Божественної комедії: з одного боку, «бажання, яке є притаманне людській душі», а з іншого – «щастя від споглядання Любові, що є Богом».
Данте ніколи не впадав у відчай, і тому він був і залишається «пророком надії»: своєю творчістю він спонукає людство звільнитися від «темного лісу» гріха, аби знайти «правильну дорогу» і, таким чином, досягнути «повноту життя в історії» та «вічне блаженство в Бозі».
Останні роки життя Данте
Останні 19 років свого життя, Данте багато мандрував. У 1308 році він оселився у Парижі, де розпочав написання своєї «Комедії», над якою працював наступні 13 років і, яка принесла йому світову славу.
Від 1320 року і до кінця життя він проживав у Равенні. Повертаючись влітку з Венеції, Данте заразився малярією і смертельно захворів. А у ніч з 13 на 14 вересня 1321 року – помер у віці 56 років. Похоронили Данте в Равенні, в церкві Сан П'єр Маджоре. У 1483 році над його могилою побудували каплицю, яка не зберіглась до наших днів.
У 1519 році, на прохання Мікеланджело Буонарроті, Папа Лев X дозволив перенести прах Данте до Флоренції. Проте, коли домовину привезли до міста і її відкрили, побачили, що вона порожня. Згодом з'ясувалося, що монахи францисканці з Равенни, не бажаючи розлучатися з прахом поета, пробили стіну у Каплиці і викрали з саркофагу його останки, які потім таємно похоронили у францисканському монастирі в Сієнцо.
У 1780 році, за проектом архітектора Камілло Моріджа, у Равенні була збудована нова Каплиця, в якій по сьогодні спочивають тлінні останки Данте Аліґ’єрі.
1829 року, у флорентійській базиліці Санта Кроче, був побудований кенотаф для перепоховання тлінних останків Данте. Однак, по сьогодні кенотаф, як гарний похоронний пам’ятник, залишається порожнім.
У червні 2008 року, майже через 690 років після смерті Данте, влада Флоренції вирішила скасувала рішення, яке було прийняте 27 січня 1302 року, про вигнання поета з його рідного міста. За ануляцію такого рішення-вердикту проголосували 19 членів Флорентійської міськради, однак п'ятеро висловилися проти, називаючи ідею реабілітації Данте дешевим трюком, який має на меті лише комерційні цілі – привабити до міста побільше туристів і зібрати побільше грошей.